покутний

ПОКУ́ТНИЙ, а, е. Стос. до покути.

[Д. Жуан:] Живу, немов якась душа покутна, Серед людей чужих або й ворожих (Л. Укр., III, 1952, 396);

// Пройнятий каяттям.

Гапка, виливши на Цвяхову голову повний .. ківш проклять.., впала в дуже покутний настрій (Фр., VII, 1951, 35).

Значення в інших словниках

1. покутний — Поку́тний: — (писар) потайний [III] — закутковий [23] — покаянний [VII] — покутний писар: потайний писар, що криється з своїм заняттям [IV]  Словник з творів Івана Франка
2. покутний — [поукутнией] м. (на) -тному/-т(‘)н'ім, мн. -т(‘)н'і  Орфоепічний словник української мови
3. покутний — -а, -е. Стос. до покути. || Пройнятий каяттям.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. покутний — поку́тний прикметник від: поку́та  Орфографічний словник української мови
5. покутний — ПОКУ́ТНИЙ, а, е. Стос. до покути. [Д. Жуан:] Живу, немов якась душа покутна, Серед людей чужих або й ворожих (Леся Українка); // Пройнятий каяттям. Гапка, виливши на Цвяхову голову повний .. ківш проклять.., впала в дуже покутний настрій (І. Франко).  Словник української мови у 20 томах