покіт
ПОКІ́Т, ко́ту, ч., рідко. Похилена поверхня чого-небудь, пологий спуск; схил.
Вода оддавала весь зелений покіт узгір’я (Вовчок, І, 1955, 352).
На поко́ті ві́ку — те саме, що На схи́лі ві́ку ( див. схил).
І вчителям своїм на покоті віку Клонюсь я пам’ яттю і похвалу складаю (Рильський, Поеми, 1957, 249).
Словник української мови (СУМ-11)