покіт

СХИЛ (похила, спадиста поверхня чого-небудь), УКІ́С (ВКІС), СПАД, У́ХИЛ, УЗБІ́ЧЧЯ, ОБОЧИНА, РОЗКА́Т рідше, ПОКА́Т (ПОКІ́Т) рідше, ЗБІЧ діал., ЗБІ́ЧЧЯ діал., СПО́ХІВ діал.; УЗГІ́Р'Я (ВЗГІ́Р'Я), ВІ́ДКИД діал. (схил гори, височина); ПІДГІ́Р'Я, ПІДГІ́РОК (нижній схил гори). Праворуч на схилі гори стояв віковий ліс (І. Муратов); Це вже не було міжгір'я, а неглибока долина з положистими схилами (З. Тулуб); Вони вже підбігали до ровів і по розвалених та підбитих ядрами і картечами укосах легко здирались нагору (М. Старицький); Дах робиться з двох ухилів (з підручника); Скрізь по обидва боки Раставиці на покаті стеляться чудові городи (І. Нечуй-Левицький); На горі стоять будівлі, ..А до них поміж дубами В'ються збочами стежки (І. Вирган); Він пильнував Ділу, .. того великого лісу, що криє північні спохови Карпат (І. Франко); До Дніпра узгір'ями крутими йде три дівчини (Л. Дмитерко).

Значення в інших словниках

1. покіт — -коту, ч., рідко. Похилена поверхня чого-небудь, пологий спуск; схил.  Великий тлумачний словник сучасної мови
2. покіт — покі́т іменник чоловічого роду похилена поверхня чого-небудь, пологий спуск; схил рідко  Орфографічний словник української мови
3. покіт — ПОКІ́Т, ко́ту, ч., рідко. Похилена поверхня чого-небудь, пологий спуск; схил. Вода оддавала весь зелений покіт узгір'я (Марко Вовчок).  Словник української мови у 20 томах
4. покіт — ПОКІ́Т, ко́ту, ч., рідко. Похилена поверхня чого-небудь, пологий спуск; схил. Вода оддавала весь зелений покіт узгір’я (Вовчок, І, 1955, 352). На поко́ті ві́ку — те саме, що На схи́лі ві́ку ( див. схил).  Словник української мови в 11 томах
5. покіт — Покіт, -ко́ту м. 1) Скатъ. Гори крутоярі з зеленими покотами. К. ЧР. 62. 2) в покіт = покотом.  Словник української мови Грінченка