полопотіти
ПОЛОПОТІ́ТИ, почу́, поти́ш, розм. Док. до лопоті́ти.
— Синку! — І вже полопотіли молодо босі ноги по долівці (Збан., Єдина, 1959, 12);
Щось грюкнуло дверима й полопотіло босими ногами… (Коцюб., І, 1955, 415);
Антосьо шурнув у хвірточку та навшпиньки, тихесенько побрів уперед; як зрівнявсь з сінцями, то так і полопотів… (Свидн., Люборацькі, 1955, 180).
Словник української мови (СУМ-11)