полігонний
ПОЛІГО́ННИЙ, а, е. Прикм. до поліго́н 1, 2.
Полігонна пустеля, піщані бархани, що тягнуться аж до крайнеба, — тільки глянеш на них, так одразу тоскно стає (Гончар, Тронка, 1963, 293);
// Стос. до полігона (у 1, 2 знач.).
Уралов спершу побоювався, що не звикне тут Галя, занудьгує серед полігонного одноманітного життя (Гончар, Тронка, 1963, 297);
Великого поширення [на Україні] набули полігонні установки для виготовлення залізобетонних елементів, цегляних блоків та ін. (Архіт. Рад. Укр., 1957, 17).
Словник української мови (СУМ-11)