поліно
ПОЛІ́НО, а, с. Ціла або розрубана вподовж частина стовбура дерева, що призначається на паливо.
Біс його батька знає: у багатого повна піч, та горить, а в мене одно поліно, та й те не горить (Укр.. присл.., 1963, 24);
— Мотре, вставай, моя дитино, затопи в печі, та як будеш розкладать дрова, то поклади на двох полінах переклад (Н.-Лев., II, 1956, 282);
*Образно. «Поліно маю, шкурою окрите, Дружиною назване; та поліно — Поліном!» — тут безгучно, прикро засміялась [Марія] (Л. Укр., IV, 1954, 117);
*У порівн. Він надувся, аж червонів, ставив ноги, наче поліна, і, важно розчепіривши пальці, гугнявив (Коцюб., II, 1955, 376).
Словник української мови (СУМ-11)