поліно
ПОЛІ́НО, а, с.
Ціла або розрубана вподовж частина стовбура дерева, що призначається на паливо.
Біс його батька знає: у багатого повна піч, та горить, а в мене одно поліно, та й те не горить (прислів'я);
– Мотре, вставай, моя дитино, затопи в печі, та як будеш розкладать дрова, то поклади на двох полінах переклад (І. Нечуй-Левицький);
* Образно. “Поліно маю, шкурою окрите, Дружиною назване; та поліно – Поліном!” – тут безгучно, прикро засміялась [Марія] (Леся Українка);
* У порівн. Він надувся, аж червонів, ставив ноги, наче поліна, і, важно розчепіривши пальці, гугнявив (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)