політик
ПОЛІ́ТИК, а, ч.
1. Той, хто займається питаннями політики; політичний діяч.
В. І. Ленін найповніше поєднував у собі теоретичну силу великого ученого і геній неперевершеного політика (Ком. Укр., 10, 1967, 18);
Кожний суспільний клас має своїх політиків і публіцистів, а кожний політик і публіцист орієнтується в ситуації й визначає майбутні перспективи своєму класові (Козл., Щури.., 1956, 136);
// ірон. Той, хто цікавиться питаннями політики, любить говорити про політику.
Аркадій, який завжди вважав себе за доброго політика, ніколи не припускав, що революція в Росії відіб’ється в світі таким широким відгомоном (Вільде, Сестри.., 1958, 33).
2. перен., розм. Особа, яка вміє тонко влаштовувати складну справу.
Як досвідчений демагог і хитрий політик, Сагайдачний свідомо перебільшував (Тулуб, Людолови, І, 1957, 203).
3. розм. У дореволюційній Росії — політичний в’язень.
Словник української мови (СУМ-11)