поміркувати
ПОМІРКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док.
1. Обдумавши що-небудь, зробити певні висновки.
Онися поміркувала, що Прокіп робить добре, плати не візьме (Н.-Лев., III, 1956, 189);
Поміркувала й сама Ворона, що крик і плач ні до чого не доведуть (Фр., IV, 1950, 74).
2. над чим, про що і без додатка. Заглибитися думками в що-небудь, глибоко обдумати щось;
// Розміркувати щось.
Поміркувавши, скільки-то припаде на кожного з тих двох перепеличок, він одрізав тільки ніжку од курчати й узяв на тарілку (Н.-Лев., III, 1956, 47);
А красти?! Так чесні люди не роблять! Ти собі поміркуй: за такі речі тебе всюди вигнали б, і ти.. пропав би (Коцюб., І, 1955, 446);
— Гаразд, Романе. Про це пізніше разом поміркуєм. Щось, може, розумніше придумаєм (Стельмах, І, 1962, 440);
Здається, ніяк не вирішиш, а посидиш, поміркуєш і, дивись, вирішив! (Донч., V, 1957, 206).
3. з ким, між ким і без додатка. Обмінятися думками з приводу чогось, обговорити що-небудь з кимсь.
— Коли так, то, по людському звичаю, заміняймо святий хліб, а потім трохи між собою поміркуємо, — сказав батько (Н.-Лев., III, 1956, 37);
Ото поміркувала я з дітьми, Піду, думаю [до Храпка]. І його, знаєте, старшого взяла (Мирний, V, 1955, 186);
Ми поміркували з Марусею, і я записав усі її поради (Донч., Перемога.., 1949, 19).
4. Міркувати якийсь час.
Поміркував Андрій, далі взяв бумагу, забрав свою одежину та й пішов із села (Коцюб., І, 1955, 445);
Ще поміркував [Брюховецький] трохи, ходячи (П. Куліш, Вибр., 1969, 184);
Йдучи вулицею, Береза думав про те, що йому треба поголитись, привести до порядку одяг.. Для цього потрібні гроші, тому, поміркувавши, він попрямував до Залізняка(Томч., Готель.., 1960, 270).
Словник української мови (СУМ-11)