поміркувати
ПОМІРКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док.
1. Обдумавши що-небудь, зробити певні висновки.
Онися поміркувала, що Прокіп робить добре, плати не візьме (І. Нечуй-Левицький);
Поміркувала й сама Ворона, що крик і плач ні до чого не доведуть (І. Франко).
2. над чим, про що і без дод. Заглибитися думками в що-небудь, зважено помислити над чимсь;
// Розміркувати, обдумати щось.
Поміркувавши, скільки-то припаде на кожного з тих двох перепеличок, він одрізав тільки ніжку од курчати й узяв на тарілку (І. Нечуй-Левицький);
А красти?! Так чесні люди не роблять! Ти собі поміркуй: за такі речі тебе всюди вигнали б, і ти .. пропав би (М. Коцюбинський);
– Гаразд, Романе. Про це пізніше разом поміркуєм. Щось, може, розумніше придумаєм (М. Стельмах);
Здається, ніяк не вирішиш, а посидиш, поміркуєш і, дивись, вирішив! (О. Донченко).
3. з ким, між ким і без дод. Обмінятися думками з приводу чогось, обговорити що-небудь з кимсь.
– Коли так, то, по-людському звичаю, заміняймо святий хліб, а потім трохи між собою поміркуємо, – сказав батько (І. Нечуй-Левицький);
Ото поміркувала я з дітьми, Піду, думаю [до Храпка] (Панас Мирний);
Ми поміркували з Марусею, і я записав усі її поради (О. Донченко).
4. Міркувати якийсь час.
Поміркував Андрій, далі взяв бумагу, забрав свою одежину та й пішов із села (М. Коцюбинський);
Ще поміркував [Брюховецький] трохи, ходячи (П. Куліш);
Йдучи вулицею, Береза думав про те, що йому .. потрібні гроші, тому, поміркувавши, він попрямував до Залізняка (М. Томчаній).
Словник української мови (СУМ-20)