помістя

ПОМІ́СТЯ, я, с., іст.

1. Земельне володіння поміщика.

Старий Гамза, як не гаразд своє хазяйство вів, а проте усі його великі помістя були заложені в ломбард (Мирний, IV, 1955, 204);

Поміщик мав право збирати оброк у селян, що жили в його помістях, і примушувати їх робити на панщині (Іст. СРСР, І, 1956, 119).

2. У Росії і на Україні до початку XVIII ст. — феодальна земельна власність, яка надавалася за службу у війську чи при дворі і яку, на відміну від вотчини, не можна було заповідати, продавати тощо.

Помістя разом з селянами роздавались дрібним служилим людям за службу при дворі або у війську князя (Іст. СРСР, І, 1957, 96).

3. рідко. Майно, власність.

Значення в інших словниках

1. помістя — помі́стя іменник середнього роду земельне володіння поміщика; майно, власність — рідко іст.  Орфографічний словник української мови
2. помістя — -я, с., іст. 1》 Земельне володіння поміщика. 2》 В Україні та Московії до початку 18 ст. – феодальна земельна власність, яка надавалася за службу у війську чи при дворі і яку, на відміну від вотчини, не можна було заповідати, продавати тощо. 3》 рідко. Майно, власність.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. помістя — Маєток, див. фільварок  Словник чужослів Павло Штепа
4. помістя — ПОМІ́СТЯ, я, с., іст. 1. Земельне володіння поміщика. Старий Гамза, як не гаразд своє хазяйство вів, а проте усі його великі помістя були заложені в ломбард (Панас Мирний); Поміщик мав право збирати оброк у селян, що жили в його помістях (з навч. літ.).  Словник української мови у 20 томах
5. помістя — ВЛА́СНІСТЬ (майно і т. ін., належне кому-небудь; належність із правом розпорядження), ВОЛОДІ́ННЯ, ПОМІ́СТЯ іст., ОБЛА́ДА заст. (перев. про землі); ПРИДБА́ННЯ (те, що ким-небудь придбане). — Книжка є моя свята власність (Ю.  Словник синонімів української мови
6. помістя — Помістя, -тя с. Должность, служба, мѣсто. Чи не знаєте, кажу, де б тут помістя можно знайти? МВ. І. 23.  Словник української мови Грінченка