понадиматися
ПОНАДИМА́ТИСЯ, а́ємося, а́єтеся, док.
1. Наповнившись повітрям, газом, збільшитися в розмірах (про багато чого-небудь);
// Натягнутися, розпрямитися від вітру (про вітрила, одежу і т. ін.).
Стоїть корабель: сам золотий, щогли срібні, а паруси шовкові так і понадимались — тільки летіти! (Укр.. казки, легенди.., 1957, 113);
Пишні вітрила [корабля] понадимались і біліли проти сонця (Н.-Лев., II, 1956, 233);
// Збільшитися в об’ємі від напруження (про жили, м’язи і т. ін.).
Тугі жили понадимались на шиї, синіючи, мов ріки на карті (Гончар, III, 1959, 425).
2. перен., розм. Набрати гордовитого, пихатого вигляду (про багатьох).
Старі дочки хазяїна понадимались, а Лемішковський літав по хаті з своєю панною (Н.-Лев., І, 1956, 186);
// Набрати незадоволеного, ображеного вигляду; насупитися (про багатьох).
Понадима́лися, як (мов і т. ін.) сичі́ (інди́ки і т. ін.):
а) те саме, що Наду́вся (наду́лася), як (мов і т.ін.) сич (інди́к і т. ін.) (про багатьох) ( див. надува́тися).
— Баби чортові! — кинув він назад до мовчазного гурту. — Тут робота починається, а вони, як сичі, понадималися, мов на віхолу, — бурмотів він, поспішаючи (Епік, Тв., 1958, 160);
Образились на земляка Сердюки. Сиділи уже понадимавшись, як сичі (Гончар, Таврія, 1952, 315);
б) стати мовчазними, похмурими.
Словник української мови (СУМ-11)