понаставляти
ПОНАСТАВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ПОНАСТА́ВЛЮВАТИ, юю, юєш, док., перех.
1. Наставити багато чого-небудь.
Було, пані кам’яних цяцьок понаставляє, чарочок, мисочок з зеленого, з червоного скла (Вовчок, І, 1955, 258);
Незабаром подали й вечеряти, понаставляли тих потрав. Чого там не було: вареники, мнишки, жарений дрохвич (Стор., І, 1957, 184).
2. Встановити багато чого-небудь (про щось небажане).
Понаставляли тут верствів [верстов], що й розминутись трудно (Укр.. присл.., 1955, 316);
Розумні ви люди, А нічого не знаєте! То понаставляли Ті фігури он для чого: Щоб люди не крали Води з річки — та щоб нишком Піску не орали, Що скрізь отам За Тясьмою (Шевч., І, 1963, 303);
// розм. Побудувати багато споруд.
Понаставляли скрізь церков.
3. Підставити багато чого-небудь.
Понаставляти жмені.
4. Спрямувати щось на кого-, що-небудь (про багатьох).
◊ Понаставля́ти ву́ха — те саме, що Наста́вити ву́хо (у́хо, ву́ха) (про багатьох) ( див. наставля́ти¹).
5. кого, розм. Призначити багатьох на якісь посади, роботи і т. ін.
Все військо зараз розписали .., Полковників понаставляли, Дали патенти сотникам (Котл., І, 1952, 187);
— Воду, кажу, крадуть селяни з .. колодязів… Вже й об’їждчиків нових понаставляли — однаково не каються… (Гончар, Таврія, 1952, 39).
Словник української мови (СУМ-11)