попахкувати
ПОПА́ХКУВАТИ, ую, уєш, недок.
1. неперех. Пахкати час від часу.
Тихо попахкувала пухка прохолодна пилюка під гарячими ногами (Гончар, Таврія, 1952, 368);
Одноманітно, немов рахуючи краплі, попахкував десь нафтовий двигун (Скл., Хазяїни, 1958, 37).
2. перех. і неперех., чим. Пахкаючи, палити люльку, цигарку і т. ін.
Замість старого знайомого сидів інший і попахкував довгу люльку (Ірчан, II, 1958, 305);
— Ні, ні, до чого я веду? — говорив Кужель, попахкуючи товстою цигаркою і кривлячись від уїдливого диму (Добр., Тече річка.., 1961, 46).
Словник української мови (СУМ-11)