попити
ПОПИ́ТИ, п’ю́, п’є́ш, док., перех. і без додатка.
1. Напитися.
Поїли, попили, повечеряли [голова з понятими] на всі заставки (Кв.-Осн., II, 1956, 265);
На скелі над морем стоятиме він,.. І коршун, на руку йому прилетівши, На ній відпочине, попивши й поївши (Ю. Янов., II, 1958, 147);
// Випити трохи чого-небудь.
Раз на святках пішла [баба] куму провідать, Погостювать і пообідать, В беседі [бесіді] серце звеселить, Дулівочки попить (Гл., Вибр., 1957, 126);
То загляне [дамочка] у газету, То поп’є із фляги (С. Ол., Вибр., 1959, 242).
2. Випити що-небудь поступово.
Поки приберешся, то бояре й мед поп’ють (Номис, 1864, № 10962);
— Все чисто поїли та попили, тільки порожні пляшки позоставались (Н.-Лев., III, 1956, 259).
◊ Могори́ч попи́ти — відзначити частуванням горілкою, вином і т. ін. завершення якої-небудь справи.
Вже могорич попили й рід скликали, і Маруся.. молодому руку перев’язувала (Григ., Вибр., 1959, 40);
Обмоло́тини попи́ти, заст. — відзначити частуванням горілкою, вином і т. ін. завершення молотьби.
Всі обмолотини попили, а вдова ще й не починала молотити (Барв., Опов.., 1902, 263);
— Саме обмолотини попили… Коли це — щось у хату. Прибився парубок хтозна й звідки (Ю. Янов., І, 1954, 19).
3. також без додатка. Пиячити якийсь час.
— А чого ж він осюди їде, отой князь? — Чого? Попити-погуляти на вольній волі (Хотк., І, 1966, 95).
◊ Попи́ти кро́ві чиєї (по́ту чийого) — тяжко експлуатуючи кого-небудь, наживатися якийсь час.
Князівці.. самі все пожнуть. Минулося з снопа восьмого чи десятого, попили нашого поту — годі! (Головко, II, 1957, 225).
Словник української мови (СУМ-11)