попити
ПОПИ́ТИ, п'ю́, п'є́ш, док., що і без дод.
1. Напитися.
Поїли, попили, повечеряли [голова з понятими] на всі заставки (Г. Квітка-Основ'яненко);
На скелі над морем стоятиме він, .. І коршун, на руку йому прилетівши, На ній відпочине, попивши й поївши (Ю. Яновський);
// Випити трохи чого-небудь.
Раз на святках пішла [баба] куму провідать, Погостювать і пообідать, В беседі [бесіді] серце звеселить, Дулівочки попить (Л. Глібов);
То загляне [дамочка] у газету, То поп'є із фляги (С. Олійник).
2. Випити що-небудь поступово.
Поки приберешся, то бояре й мед поп'ють (Номис);
– Все чисто поїли та попили, тільки порожні пляшки позоставались (І. Нечуй-Левицький).
3. також без дод. Пиячити якийсь час.
– А чого ж він осюди їде, отой князь? – Чого? Попити-погуляти на вольній волі (Г. Хоткевич).
◇ (1) Могори́ч попи́ти – відзначити частуванням горілкою, вином і т. ін. успішне завершення якої-небудь справи.
Вже могорич попили й рід скликали, і Маруся .. молодому руку перев'язувала (Грицько Григоренко);
(2) Обмоло́тини попи́ти, етн. – святково відзначити закінчення молотьби; обмолотитися.
Всі обмолотини попили, а вдова ще й не починала молотити (Ганна Барвінок);
– Саме обмолотини попили... Коли це – щось у хату. Прибився парубок хтозна й звідки (Ю. Яновський);
Пи́ти (смокта́ти, сса́ти і т. ін.) / попи́ти (посмокта́ти) кров (кро́ві) див. пи́ти;
(3) Попи́ти по́ту.
Словник української мови (СУМ-20)