попити
I. По́пити, -плю, -пиш
гл. = попувати. Навчит біда попити, коли нема що в губу вложити. Фр. Пр. 47.
---------------
II. Попити, -п'ю́, -єш
гл. Выпить (во множествѣ). Був мед, та гості попили. Ном. № 1897. Попив змій кров. Мнж. 35.
Словник української мови Грінченка