поражати
ПОРАЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОРАЗИ́ТИ, ажу́, ази́ш, док., перех., рідко.
1. кого, уроч. Завдавати удару (перев. смертельного) якою-небудь зброєю; уражати.
[Ратибор:] Нехай твій меч окови розірве І поразить Ахава (Коч., П’єси, 1951, 73);
// Бити, знищувати (ворога).
Як рад би був він тепер стояти коло неї і слухати її смілих, розумних розказів і поражати ворога по її показу! (Фр., VI, 1951, 125).
2. що. Влучаючи в ціль і т. ін., знищувати, руйнувати.
На самохідних установках йшли зенітні ракети, які можуть поражати ціль на значних висотах (Рад. Укр., 2.V 1961, 1).
3. перев. безос., кому що. Виклика́ти хворобливі явища, зміни в окремих частинах організму.
Йому поразило руки й ноги, так що не міг рушитися з місця, не міг ложки до рота піднести (Фр., VII, 1951, 11).
▲ Поража́ти в права́х, юр. — позбавляти кого-небудь політичних і громадянських прав з метою покарання за якусь провину перед суспільством.
Словник української мови (СУМ-11)