порати
ПО́РАТИ, аю, аєш, недок., перех.
1. Виконуючи яку-небудь хатню роботу або займаючись якоюсь господарською справою, давати лад, порядок чому-небудь.
Наньмичка [наймичка] піч пора, батрак долівку землею рівня, де повибивалося, а Галочка в’яже квіточки (Кв.-Осн., II, 1956, 320);
Швець там поживає, Сам хазяйство пора, Бо дочка маленька, А дружина — хвора (Граб., І, 1959, 211);
В хаті Катерина порала волокно, а на дворі старий Глущук майстрував щось схоже на воза (Чорн., Потік.., 1956, 73);
// Обробляти землю, посіви, город, збирати польові, городні культури.
Прийшов Степан у самісінькі жнива. У сорок п’ятому. За городами саме жито жали. Порали вручну, бо все одібрала війна (Рад. Укр., 29.V 1962, 4);
І мати наша — втомиться з сапою Картоплі порати (Перв,, II, 1958, 102).
2. Доглядати когось, ходити коло кого-, чого-небудь.
Порати скотину;
// Мити, переодягати, годувати і т. ін. дитину або хворого.
З вулиці повернувся забруднений по самі вуха Юрко. Мати взялася порати сина (Чорн., Красиві люди, 1961, 20).
Словник української мови (СУМ-11)