поритий

ПОРИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до пори́ти.

Земля чорна копи́тами Поорана, поритая (Шевч., II, 1963, 390);

Між голих горбів, поритих жовтими рівчаками, протікала вузенька, але глибока річка Пилявка (Панч, Гомон. Україна, 1954, 404);

Лице його було порите глибокими шрамами (Фр., VI, 1951, 53);

До бильців [билець] підійшов високий, сухорлявий, з поритим віспою обличчям полісмен (Ірчан, II, 1958, 96);

// пори́то, безос. присудк. сл.

Земле моя! Хто тільки не гуляв у ці часи лихоліття по твоїх неосяжних просторах! Вздовж і впоперек збито тебе копитами, порито важкими снарядами! (Гончар, II, 1959, 217).

Значення в інших словниках

1. поритий — пори́тий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. поритий — -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до порити. || порито, безос. присудк. сл.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. поритий — ПОРИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. до пори́ти. Земля чорна копи́тами Поорана, поритая (Т. Шевченко); Між голих горбів, поритих жовтими рівчаками, протікала вузенька, але глибока річка Пилявка (П. Панч); Лице його було порите глибокими шрамами (І.  Словник української мови у 20 томах