порснути
ПОРСНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Однокр. до по́рскати.
Пролунали два постріли з пістолета, порснули сніжні бризки поруч (Ле, Клен. лист, 1960, 243);
Порснувши водою на штани, він так сильно натиснув прасом, що стіл затріщав (Бойч., Молодість, 1949, 16);
Усе товариство порснуло сміхом (Фр., VI, 1951, 210);
— Пхі! — аж порснув сміхом Юрко (Козл., Ю. Крук, 1957, 364);
Дараба гоцнула на камені, ніж сковзнувся з коліна, порснув між кльоци і булькнув у воду (Хотк., II, 1966, 399);
Зляканий птах порснув з-під вербового пенька (Ле, Ю. Кудря, 1956, 186);
Змією порснув Марусяк під перший камінь в чорну пітьму і завмер, витягнувшися (Хотк., II, 1966, 286);
// безос.
Слідом за ним [зайцем] фуркнуло, порснуло снігом.. Це були куріпки (Сенч., Опов., 1959, 318);
// Розбігтися в різні сторони, кинутися врозтіч.
Василько хотів подертися ще вище, але сучок обломився під ним, і він звалився козакові просто на голову.. Інші козаки порснули від нього як від бомби (Панч, II, 1956, 202);
З-під кіп вискочила політвіддільська машина, дівчата з вереском порснули геть (Ле, Історія радості, 1947, 197);
Зграйка дітей з двору порснула на вулицю і розкотилася в різні кінці (Панч, В дорозі, 1959, 50).
Словник української мови (СУМ-11)