поруділий

ПОРУ́ДІЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до поруді́ти.

Він сидить незграбно на стільці, дивиться на кінчик свого поруділого від тютюну вуса, мовчить (Сміл., Сад, 1952, 68);

Вигляд він мав чудернацький, був якийсь наче підстрелений у своєму перетягнутому путом, поруділому від дощів сіряку (Гончар, II, 1959, 15);

// У знач. прикм.

Біля кожної з них [хат] порпалися в смітті кури з курчатами, тхнуло гноєм, стояли стоги торішнього поруділого сіна (Тулуб, В степу.., 1964, 111);

Заплава, поруділі трави та бур’яни навколо, гілля дерев і зелена соснова глиця заіскрилися сріблястою памороззю (Коз., Сальвія, 1959, 131);

В його облізлій фігурі і поруділім пальті чулось щось винувате і безнадійне (Коцюб., II, 1955, 209).

Значення в інших словниках

1. поруділий — поруді́лий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. поруділий — -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до порудіти. || у знач. прикм.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. поруділий — ПОРУДІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. до поруді́ти. Він сидить незграбно на стільці, дивиться на кінчик свого поруділого від тютюну вуса, мовчить (Л.  Словник української мови у 20 томах