поруділий

ПОРУДІ́ЛИЙ, а, е.

Дієпр. акт. до поруді́ти.

Він сидить незграбно на стільці, дивиться на кінчик свого поруділого від тютюну вуса, мовчить (Л. Смілянський);

Вигляд він мав чудернацький, був якийсь наче підстрелений у своєму перетягнутому путом, поруділому від дощів сіряку (О. Гончар);

// у знач. прикм.

Біля кожної з них [хат] порпалися в смітті кури з курчатами, тхнуло гноєм, стояли стоги торішнього поруділого сіна (З. Тулуб);

Заплава, поруділі трави та бур'яни навколо, гілля дерев і зелена соснова глиця заіскрилися сріблястою памороззю (В. Козаченко);

В його облізлій фігурі і поруділім пальті чулось щось винувате і безнадійне (М. Коцюбинський).

Значення в інших словниках

1. поруділий — поруді́лий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. поруділий — -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до порудіти. || у знач. прикм.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. поруділий — ПОРУ́ДІЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до поруді́ти. Він сидить незграбно на стільці, дивиться на кінчик свого поруділого від тютюну вуса, мовчить (Сміл.  Словник української мови в 11 томах