порядно
ПОРЯ́ДНО.
1. Присл. до поря́дний¹ 1-3.
Дівчина, сестра Ренати, не дуже молода, порядно вбрана (Л. Укр., II, 1951, 480);
«Начальство» йшло після доброго сніданку, не поспішаючи, тримаючи в руках важкий портфель, що порядно розпух від різних «ділових» паперів (Шиян, Баланда, 1957, 146);
// у знач. присудк. сл. Досить багато, чимало.
[Батура:] Я познайомився з колгоспною бухгалтерією. Трудоднів у кожного колгоспника порядно… (Корн., II, 1955, 238).
2. присл. Добре, як слід.
Треба взятися [за діло] порядно (Фр., І, 1955, 312);
// У належній послідовності; по порядку.
Нене, говори порядно: хто ти і кого ти звеш Левком? (Сл. Гр.).
Словник української мови (СУМ-11)