посвистувати
ПОСВИ́СТУВАТИ, ую, уєш, недок.
1. неперех. Свистіти неголосно час від часу.
Ходить козак, посвистує, Щоб дівчина вийшла (Чуб., V, 1874, 406);
Підвів Антосьо голову, глянув стиха на образи і пішов з хати, посвистуючи (Свидн., Люборацькі, 1955, 168);
// Важко дихаючи або кашляючи, раз у раз видавати свистячі звуки.
Легко посвистує носом старий, плямкає уві сні губами Михайло (Ю. Янов., II, 1954, 200);
// Час від часу утворювати свист за допомогою свистка, дудки і т. ін.
Раз у раз посвистували паровози.
2. перех. Час від часу відтворювати свистом яку-небудь мелодію.
Я цілий день щось курликаю собі під ніс та посвистую веселі мелодії (Коцюб., III, 1956, 177).
3. неперех. Час від часу видавати характерні свистячі звуки (про птахів, тварин).
Під віконечком соловейко у вишнях свиснув, трохи оддалік другий, третій, і вже не знаю, скільки їх почало посвистувать, наче вони б перегукувались (Вовчок, І, 1955, 345);
На тину весело посвистували червоногруді снігурі та тонко видзвонювали молоти в колгоспній кузні (Кучер, Черв. вогонь, 1959, 6);
Руді ящірки шмигали в пожухлій траві, тонко посвистували ховрахи, завмираючи стовпчиками біля нір (Донч., VI, 1957, 498).
4. неперех. Сильно, поривчасто повіваючи, утворювати при цьому своєрідні свистячі звуки (про вітер, завірюху і т. ін.).
А за вікнами крекче мороз і посвистує вітер, він торгає приморожене гілля груші і видобуває з неї то стогін, то срібний передзвін (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 215).
5. неперех. Раз у раз утворювати свистячі звуки, стрімко рухаючись у повітрі.
Кимсь наполохані, від ставу низько пролетіли качки.., мелодійно посвистуючи крильми (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 582).
Словник української мови (СУМ-11)