посиротити
ПОСИРОТИ́ТИ, очу́, оти́ш, док., перех. Зробити сиротами дітей.
Так вже бог милосердний не схотів посиротить моїх діточок (Стор., І, 1957, 123);
[Недоросток:] Мамо, що це ви собі надумали? Посиротить нас хочете? (Вас., III, 1960, 86);
Війна і в Кленівці посиротила чимало дітей (Грим., Незакінч. роман, 1962, 14);
*Образно. У творах на смерть В. І. Леніна.. найпоширенішим є звертання до Леніна як до батька і друга, смерть якого посиротила народ (Нар. тв. та етн., 5, 1967, 13);
// Забрати дітей у батьків або покинути батьків, залишивши їх самотніми.
[Настя:] Ой боже мій! Та що ж це ви, сватоньки, задумали разом нас ограбити, дітей забрати, старих посиротити? (К.-Карий, II, 1960, 190);
— Відсахнулась [дочка], віддячила батькові за все, — повторив він з глибокою образою в голосі, — і плечі його поникли якось старечо. — Ростив, плекав, все в неї вкладав… І ось тепер — так посиротила… (Гончар, Тронка, 1963, 204)
Словник української мови (СУМ-11)