посполитий

ПОСПОЛИ́ТИЙ, а, е.

1. іст. На Україні до Народно-визвольної війни 1648 — 1654 рр. та в перші роки після неї — належний до міщан або до селянства, згодом, у другій половині XVII — XVIII ст., — належний до селян.

Почали жовніри.. беззаконні окорми і напитки од людей вимагати, жінок та дівчат козачих, міщанських і посполитих безчестити і мордовати [мордувати] (П. Куліш, Вибр., 1969, 51).

Посполи́те ру́шення — у феодально-кріпосницькій Польщі XIII — XVIII ст. — загальне ополчення шляхти.

[Матушка гуменя:] А, проте, і наші вороги не дрімають. Король повелів посполите рушення збирати та вдарити на заступників віри нашої (Мирний, V, 1955, 75);

Турецько-татарські напади зустрічали слабий опір з боку польського і литовського урядів. Найманих військ, які в той час почали замінювати посполите рушення (шляхетське ополчення), було недосить (Іст. УРСР, І, 1953, 147);

Посполи́ті селя́ни — загальна назва селян Лівобережної і Слобідської України в другій половині XVII — XVIII ст.;

Річ Посполи́та — офіційна назва польської феодальної держави від часів Люблінської унії 1569 р. до 1795 р.

Затіпалось розшматоване тіло Речі Посполитої, як тіпається індик після того, як голова одрубана (Мирний, І, 1949, 186).

2. у знач. ім. посполи́ті, тих, мн. (одн. посполи́тий, того, ч.; посполи́та, тої, ж.), заст. Селяни.

[Ткаля:] Принцеса ж мусить бути до кінця [турніру], щоб найгіднішого надгородити своїм вінцем. [Швачка:] Велика честь лица́рству! Колишня босоніжка, посполита, і стану подлого [підлого] і роду незначного, судити має гідності лица́рські (Л. Укр., II, 1951, 190);

За смерть хлопа пан хіба що сорок гривен заплатить, а спричинися до цього посполитий чи козак, то й життям не відкупиться (Панч, Гомон. Україна, 1954, 32);

В 1640 р. слуги князя Заславського вчинили наїзд на Пилипівську буду Тишкевича, розгромили її, а посполитих, підсусідків і челядь будну з усім їх майном пов’язали і перегнали в буду Заславського (Іст. УРСР, І, 1953, 211);

// Некозацьке населення Запоріжжя часів Нової Січі (1734 — 1775 рр.).

— Як старшина з гетьманом розпорядила [розпорядилася], так і зосталось. Давай посполитий до скарбу і подачку од диму, давай і підводу, і греблі по шляхах гати, а козак, бач, нічого того й не знає (П. Куліш, Вибр., 1969, 118).

3. заст., рідко. Звичайний.

Як часто все починається з маленького, зовсім буденного й посполитого слівця! (Загреб., Шепіт, 1966, 216).

Значення в інших словниках

1. посполитий — Посполи́тий: — простий, звичайний, простонародний [51]  Словник з творів Івана Франка
2. посполитий — посполи́тий прикметник  Орфографічний словник української мови
3. посполитий — див. селянин  Словник синонімів Вусика
4. посполитий — -а, -е. іст. В Україні до Народно-визвольної війни 1648-1654 рр. та в перші роки після неї – належний до міщан або до селянства, згодом, у другій половині 17-18 ст. – належний до селян. Посполите рушення — у феодально-кріпосницькій Польщі 13-18 ст.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. посполитий — ПОСПОЛИ́ТИЙ, а, е. 1. іст. В Україні до Народно-визвольної війни 1648–1654 рр. та в перші роки після неї – належний до міщан або до селянства, згодом, у другій половині XVII–XVIII ст., – належний до селян. Почали жовніри ..  Словник української мови у 20 томах
6. посполитий — посполи́тий 1. пересічний, звичайний (ср, ст): Посполитий галичанин насправді з тяжким серцем їде за кордон на довгі роки праці, бо родина і хата – то для нього наймиліше (Авторка) 2. тюр. неполітичний (про в'язня)(ст)  Лексикон львівський: поважно і на жарт
7. посполитий — Загальний, народний, громадський; також простий, простолюдний, селянський, звичайний, загальноприйнятий, спільний  Словник застарілих та маловживаних слів
8. посполитий — СЕЛЯНИ́Н (той, хто живе в селі і займається сільським господарством), ДЯ́ДЬКО розм., СЕЛЮ́К зневажл., МУЖИ́К заст., ГРЕЧКОСІ́Й заст., зневажл., ЦІПОВ'Я́З заст., ПОСПОЛИ́ТИЙ заст., ЗЕМЛЯНИ́Н заст., ХЛОП заст., ПОСЕЛЯ́НИН заст., ЧОРНОСО́ШНИК заст.  Словник синонімів української мови
9. посполитий — Посполи́тий, -та, -те  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
10. посполитий — Посполитий, -а, -е 1) Простой, простонародный. 2) Какъ существ.: крестьянинъ. Давай посполитий до скарбу і подачку од диму, давай і підводу, і греблі по шляхах гати, а козак, бач, нічого того й не знає. К. ЧР. 198.  Словник української мови Грінченка