постити
ПО́СТИ́ТИ, пощу́, по́стиш, недок. Дотримуватися посту, не їсти скоромного.
Постив і говів, поки ніг не підвів (Укр.. присл.., 1963, 67);
Говів [Омелько] два рази на рік, горнувся до духовенства, любив молитись і постити (Н.-Лев., II, 1956, 265);
— Панотець мені скаржився, що ти великий грішник: не постиш, коли церква каже, не йдеш до служби божої, як святі дзвони дзвонять (Казки Буковини, 1968, 33);
// перен., розм. Нічого не їсти, голодувати.
Хотів Кобилку Клим не їсти приучить, І Шкапа мусила постить (Бор., Тв., 1957, 149);
— Може, з’їв би щось, Іване? Цілий день постиш сьогодні, а вже й вечеряти пора (Стельмах, І, 1962, 425);
Стародавні народи приділяли голодуванню багато уваги. Древні індійці постили по тридцять днів (Знання.., 6, 1966, 8).
Словник української мови (СУМ-11)