посумнішати
ПОСУМНІ́ШАТИ, аю, аєш. Док. до сумні́шати.
Тітка сміялася, прикривши вуста долонею. А потім враз, наче тінь лягла на її обличчя, посумнішала (Томч., Готель.., 1960, 249);
// Набрати сумнішого виразу (про очі, обличчя і т. ін.). Очі посумнішали;
// перев. безос. Стати похмурим, непривітним (про зовнішнє середовище, природні умови тощо).
[Ялина:] Янгольська душа була!.. Віриш, сестричко, що без свекра якось і в господі ніби посумнішало… (Кроп., IV, 1959, 356);
Хата Андрія. Наче посумнішала й потемнішала від попередньої розмови (Ю. Янов., IV, 1959, 12).
Словник української мови (СУМ-11)