потручувати
ПОТРУ́ЧУВАТИ, ую, уєш і ПОТРУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОТРУ́ТИТИ і ПОТРУ́ЧИТИ, у́чу, у́чиш, док., перех., діал.
1. Штовхати.
Семенко все бігав, все робив, що мама казала, і раз по раз потручував молодші сестри (Стеф., І, 1949, 141);
— От я й на раді з тобою був.. Що ж із того вийшло? Тілько боки потрутили та один розбишака трохи не вколошкав (П. Куліш, Вибр., 1969, 177);
Потрутиш панську худобину, Собаку вдариш, .. сніп зле зв’яжеш — Три шкіри спустять гайдуки (Фр., X, 1954, 267);
// Гнати.
Ой крикнув козак на свою дружину: Подайте мені ще довгу тичину, Най потручу на Дунай дівчину (Чуб., V, 1874, 368).
2. перен. Спонукати до певної дії, поведінки.
— Фантазія була мій перший ворог.. За чимсь новим і рвала і тягла, Від змін до змін потручувала скорих (Фр., X, 1954, 205);
— Був ти плохий, куди я тебе потрутила, туди подавався (Стеф., Вибр., 1945, 86).
Словник української мови (СУМ-11)