потягати
ПОТЯГА́ТИ¹, а́ю, а́єш і ПОТЯ́ГУВАТИ, ую, уєш, недок.
1. перех. Тягти, витягати що-небудь потроху або час від часу.
Ой піду я попід вікна та й попід віконця, Котра дівка потягає тонкі волоконця (Коломийки, 1969, 71);
Треба було добре глядіти маржину од гадини, звіра і од відьом, які всякими способами потягали манну з коров (Коцюб., II, 1955, 332).
2. перех. Втягувати, вбирати в себе потроху або час від часу.
Потягати носом повітря.
Потяга́ти (потя́гувати) вино́ (горі́лку і т. ін.) — пити потроху, не поспішаючи.
Лежить [Нечипір] на печі, та оха, та горілочку потягує (Кв.-Осн., II, 1956, 102);
— Там [через Арабатську Стрілку] і миша не пролізе, — прохрипів полковник Уолш, потягуючи коньяк (Гончар, II, 1959, 391);
Потяга́ти (потя́гувати) лю́льку (лю́лечку, цига́рку і т. ін.) — палити потроху, не поспішаючи.
Гей, сидить же кобзар на могилі І люлечку потягає (Укр.. думи.., 1955, 37);
Всі весело розмовляли. Один Чіпка мовчки потягав люльку (Мирний, II, 1954, 183);
З воза не злазять [дядько Юхим], а, потягуючи люльку, позирають набік та все: — Цоб, цоб!.. (Ковінька, Кутя.., 1960, 35).
3. неперех. Злегка віяти, помалу поширюватися; повівати.
Холодненький морок Потяга з долин, Огорнув пригорок, І ставок, і млин (Граб., І, 1959, 169);
Сонечко гріло, весняний вітрець потягав (Ков., Тв., 1958, 65);
// безос.
, чим. В вікно потягало свіжим повітрям (Н.-Лев., І, 1956, 176);
— Ходіть в хату, а то холодом потягає… (Ірчан, II, 1958, 168).
4. перех., розм. Сильно бити.
Потяга [попів робітник] своїх волів батогом (Україна.., І, 1960, 154);
Потягає [вартовий] його кілька разів тройчаткою, той хрипить, заціпивши зуби (Л. Укр., II, 1951, 429).
5. перех., діал. Приваблювати, манити.
Він усіх єднав собі своєю щасливою вдачею, усіх потягав ід собі [до себе] запахом свіжості і молодості (Фр., IV, 1950, 470);
Правдива наука потягає мене, — їй в відповідних умовинах присвятила б я життя… (У. Кравч., Вибр., 1958, 256);
— Ти, Галю, селючка зроду! Тим-то й пориває, й потягує твою поетичну душу той ярочок і той садочок (Н.-Лев., І, 1956, 602).
ПОТЯГА́ТИ², а́ю, а́єш, док., перех. і без додатка. Тягати якийсь час.
Стьопа розлив воду по цеберках. Тоді відступив набік, бо заморився. Нехай іще хто інший потягає (Головко, І, 1957, 184);
— При щасливій нагоді такій Заночуєм в копиці м’якій, В Ірпіні потягаємо сіть (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 128);
Справжній господар хоч раз на місяць, а потягає жінку за коси, щоб знала порядок та відчувала, що в хаті є хазяїн (Тют., Вир, 1964, 366).
Словник української мови (СУМ-11)