похваляння
ПОХВАЛЯ́ННЯ, я, с. Дія за знач. похваля́ти і похваля́тися 1, 2
— О, коли б ти могла пізнать, яке гірке це почування увесь свій вік, без поділяння, і раювати, і страждать, за зло та за добро не ждать ні нагород, ні похваляння (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 195);
На всі ті хвастощі і похваляння свого товариства Богун лише поблажливо усміхався (Кач., II, 1958, 473);
// Висловлювання, що містять схвалення, хвастощі або погрозу.
— Зачувши панські похваляння, ти, Михайлику, запорожець тобто, візьмеш доброго дрюка, покличеш на поміч добрих сусідів… (Ільч., Козацьк. роду…, 1958, 368).
Словник української мови (СУМ-11)