похваляти
ПОХВАЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПОХВАЛИ́ТИ, хвалю́, хва́лиш, док., перех. і без додатка. Висловлювати схвалення, відзиватися з похвалою про кого-, що-небудь; хвалити.
Краще всіх воювала [Маруся]; так, що й начальники її запримітили і все похваляли (Укр.. казки, 1951, 156);
Жан спорожнив свій [келишок] мовчки і кивнув Еженові, немов похваляв пісню (Фр., І, 1955, 322);
Горілки Оксентій не вживав, не похваляв, коли вживали інші (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 92);
Не хвали сам себе — нехай тебе люди похвалять! (Укр.. присл.., 1955, 177);
— Оце мені, дочко, за тобою, як у бога за дверима: хоч сядь та й руки згорни! — не вдержалась Зінька і похвалила невістку (Н.-Лев., VI, 1966, 348);
Жушман одразу ж помітив, що парк доглядають хазяйські руки, і похвалив (Ткач, Черг. завдання, 1951, 143).
Словник української мови (СУМ-11)