поцяцькований
ПОЦЯЦЬКО́ВАНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до поцяцькува́ти.
— Тетяна аж третій корсет на рік шиє й усе.. плисом обложені, гудзиками поцяцьковані (Григ., Вибр., 1959, 113);
Мав [Юзек] маленькі чобітки з манюсінькими срібними острогами, а при боці маленьку справжню шабельку, виложену сріблом і поцяцьковану різними коштовностями (Смолич, II, 1958, 74);
Проти села, понад Россю, на десятки верстов скрізь було видко села на пологих луках,.. поцяцькованих то жовтими нивами, то зеленими лугами та гайками, то левадами (Н.-Лев., III, 1956, 13);
*Образно. Левко примружив поцяцьковані іржавинками сірі очі (Логв., Давні рани, 1961, 167).
2. у знач. прикм. Прикрашений оздобами, вкритий візерунками.
— Ой, гарні ж книги! Господи, які гарні! — говорила баба Зінька, придивляючись близько до поцяцькованих палятурок та блискучих защіпок (Н.-Лев., VI, 1966, 382);
// Пістрявий.
Приндиться [конторник], як гиндик, так у гиндика хоч хвіст поцяцькований! (Панч, Синів.., 1959, 82).
Словник української мови (СУМ-11)