почерк
ПО́ЧЕРК, у, ч.
1. Індивідуальна манера письма, спосіб накреслення літер.
По тонкому жіночому почерку й по синьому чорнилі він пізнавав, що то лист од неї (Коцюб., І, 1955, 406);
Вдивлявся довго я У ці рядки, аж поки пригадав, Кому належить цей машистий [розмашистий] почерк… (Рильський, II, 1960, 326);
Майорові, видно, було вже нелегко розбирати дрібний почерк (Гончар, III, 1959, 426);
// Письмо, змінене під впливом якихось зовнішніх обставин.
Ти вибач за почерк мій (правда — гірка!) — Рука приморожена… Холод в столиці… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 82).
2. перен. Певна манера, характерний стиль виконання якої-небудь роботи.
Хмурін бурить з особливим, культурним почерком (Ле, С. Голубар, 1950, 81);
У кожного справжнього майстра, хай то митець, конструктор чи будівельник, є власний почерк, щось таке, що притаманне тільки йому (Веч. Київ, 5.IV 1966, 4);
Багатство кольорів, барвистість виробів, різноманітність стилів та художніх почерків майстрів народного мистецтва неодноразово викликали захоплення відвідувачів виставки (Нар. тв. та етн., 2, 1961, 82);
Соціалістичний реалізм передбачає найрізноманітніші творчі почерки, найрізноманітнішу манеру відображення дійсності (Мист., 1, 1956, 8).
Словник української мови (СУМ-11)