почутий
ПОЧУ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до почу́ти.
Хай же сей поклик, що ми до богів посилаєм тепера, буде почутий (Л. Укр., IV, 1954, 284);
Леночка дуже яскраво змалювала нам хлопчика,.. його дитячі мрії й почуті ним скарги дорослих (Ю. Янов., II, 1954, 11);
// почу́то, безос. присудк. сл.
Рідне слово почуто У воскреслій сім’ї (Рильський, II, 1960, 223);
// у знач. ім. почу́те, того, с. Те, що хто-небудь почув.
Бульба стоїть, вражений почутим (Довж., І, 1958, 237);
Від почутого важко стискається парубоче серце (Стельмах, Хліб.., 1959, 360).
Словник української мови (СУМ-11)