пошарпати
ПОША́РПАТИ, аю, аєш, док., перех.
1. Подерти, пошматувати (одяг, папір, книжку і т. ін.).
Голодне товариство миттю випило воду і розхапало сухарі, аж торбинку пошарпали на шматки (Стор., І, 1957, 391);
Була хвиля, коли хотіла [пані Міхонська] зараз же розірвати письмо, прочитати, пошарпати на куснички (Фр., III, 1950, 439);
*Образно. Ні, то сміявся не хлопчик-поводар, то сміялася його устами вся громада,.. що продала свою совість за чотири цебри, обікрала, знищила, пошарпала долю сироти (Л. Янов., І, 1959, 306).
2. Обтріпати, пошкодити (про вітер, дощ, негоду і т. ін.).
На горищі загупав ногами батько. Мабуть, лагодить острішок, що його пошарпав вітер (Чорн., Визвол. земля, 1950, 8);
Школо моя! Радість моя! Невпізнанною зробили тебе роки, пошарпали тебе негоди (Збан., Малин. дзвін, 1958, 3).
3. перен., розм. Завдати матеріальних збитків; пограбувати.
Марусяк.. ограбував пару менших дворів, війта одного пошарпав (Хотк., II, 1966, 180);
// Учинити набіг, збройний напад на кого-, що-небудь.
— Що ж, Іване, — сказав тихо Підіпригора, — може, татарву пошарпаємо? .. — Ні! Без повеління гетьманового таке чинити не слід (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 178);
— Здається, наше панство трохи пошарпало його хутір? — спитав Потоцький (Тулуб, Людолови, І, 1957, 271).
Словник української мови (СУМ-11)