пошкребти
ПОШКРЕБТИ́, бу́, бе́ш, перех. Док. до шкребти́.
Яків Степанович спохмурнів, заклопотано пошкріб потилицю (Збан., Малин. дзвін, 1958, 73);
Закололи, значить, того кабана ік Новому року. Закололи, обсмалили, пошкребли, хвоста та вуха дітям пооддавали (Вишня, II, 1956, 37);
*Образно. Треба зробити так, щоб у «Зірці» [колгоспі] все було гаразд. А Храпчука пошкребти, і добре пошкребти, щоб зійшов із нього дешевий блиск (Жур., Вел. розмова, 1955, 23).
Словник української мови (СУМ-11)