пошукати
ПОШУКА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. і без додатка. Шукати якийсь час.
Потім прийшлось довгенько пошукати, поки знайшла я той «Жаль» (Л. Укр., V, 1956, 101);
Ой піду я боса полем, Пошукаю свою долю, Доленько моя! (Шевч., II, 1963, 137);
*Образно. Добро треба пошукати, а зло само прийде (Укр.. присл.., 1963, 32).
◊ Пошука́й (пошука́йте, пошука́ти) тако́го (тако́ї, таки́х); Пошука́ти [тре́ба]; Пошука́ти по всьо́му сві́ту; Пошука́ти уде́нь, та ще з сві́тлом — уживається на означення кого-небудь, хто відзначається рідкісними позитивними якостями, або чого-небудь рідкісного, надзвичайного.
— Та нехай би там хоч і сто невісток було, а я Дарки не дам, бо я без неї як без рук. Пошукай-но ще такої дівки (Л. Укр., III, 1952, 668);
Он яка вона, їхній снайпер і майбутній історик, Марія Богучар! Пошукайте такої дівчини в інших полках! (Кучер, Чорноморці, 1956, 441);
Я сказав лиш, що в тебе краса Чарівна, пошукати такої (Фр., XIII, 1954, 117);
Скажу тобі, Демиде, такий кожух, що по всій Таврії пошукати! (Гончар, Тронка, 1963, 320);
— А той Василь Коваленко, каже [Пріська], такий гарний, що по всьому світу пошукати… як картина… (Мирний, І, 1949, 317);
Такої сливи, як у нас, пошукати треба (Жур., Дорога.., 1948, 78);
Смільчака такого, такого красеня, такого розумниці, як цей хлопчик удався, пошукати по цілім широкім і великім світі та ще удень, при ясному сонцеві, та ще із свічею пломенистою (Вовчок, І, 1955, 346);
Такий був син, що пошукати таких удень, та ще з світлом (Коцюб., І, 1955, 465).
Словник української мови (СУМ-11)