пошукати
ПОШУКА́ТИ, а́ю, а́єш, док., кого, що і без прям. дод.
Шукати якийсь час.
Потім прийшлось довгенько пошукати, поки знайшла я той “Жаль” (Леся Українка);
Ой піду я боса полем, Пошукаю свою долю, Доленько моя! (Т. Шевченко);
* Образно. Добро треба пошукати, а зло само прийде (приказка).
◇ (1) Пошука́ти тако́го кого, чого – немає подібного до кого-, чого-небудь; хтось незвичайний, щось рідкісне.
Я сказав лиш, що в тебе краса Чарівна, пошукати такої (І. Франко);
Та нехай би там хоч і сто невісток було, а я Дарки не дам, бо я без неї як без рук. Пошукай-но ще такої дівки (Леся Українка);
Тако́ї пошука́ти тре́ба.
Такої сливи, як у нас, пошукати треба (С. Журахович);
Таки́й, що пошука́ти, перев. де.
– А той Василь Коваленко, каже [Пріська], такий гарний, що по всьому світу пошукати... Як картина... (Панас Мирний);
Скажу тобі, Демиде, такий кожух, що по всій Таврії пошукати (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)