пощада

ПОЩА́ДА, и, ж. Вияв милосердя, жалощів до кого-, чого-небудь.

Без пощади всіх косив [Турн] (Котл., І, 1952, 240);

— Ага, просите пощади, боїтесь за свій спокій! — дражнила мене Алла Михайлівна (Л. Укр., III, 1952, 604);

Не було й нема пощади В нас до ворогів (Ус., Вибр., 1948, 224).

Не дава́ти (не да́ти) поща́ди кому, чому — не виявляти жалощів, милосердя до кого-, чого-небудь.

— Звикли хлопці, що панське, — зауважив ординарець. — Пощади не дають. — А звикати треба до іншого, — суворо глянув.. Ворошилов. — Пора звикати, що наше воно тепер (Гончар, II, 1959, 386).

Значення в інших словниках

1. пощада — поща́да іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. пощада — -и, ж. Вияв милосердя, жалощів до кого-, чого-небудь. Не давати пощади.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. пощада — моск. уласкава уласкава, уласка  Словник чужослів Павло Штепа
4. пощада — ПОЩА́ДА, и, ж. Вияв милосердя, жалощів до кого-, чого-небудь. Без пощади всіх косив [Турн] (І. Котляревський); – Ага, просите пощади, боїтесь за свій спокій! – дражнила мене Алла Михайлівна (Леся Українка); Не було й нема пощади В нас до ворогів (П. Усенко).  Словник української мови у 20 томах
5. пощада — ПОМИ́ЛУВАННЯ (скасування чи пом'якшення кари), ПРОЩЕ́ННЯ, АМНІ́СТІЯ юр., ПОЩА́ДА заст. — Он, кажуть, помилування уже оголосили для тих, хто добровільно вийде з лісів (О.  Словник синонімів української мови