пощербити

ПОЩЕРБИ́ТИ, блю́, би́ш; мн. пощербля́ть; док., перех.

1. Док. до щерби́ти.

Погуляли гайдамаки, Добре погуляли: Трохи не рік шляхетською Кров’ю наповали [напували] Україну, та й замовкли — Ножі пощербили (Шевч., І, 1963, 139);

Пропало моє добро, ще й новісіньку сокиру Соловейкові пощербила (Н.-Лев., II, 1956, 23);

Гей, коняку турки вбили, Ляхи шаблю пощербили (Щог., Поезії, 1958, 62);

— Та гляди, бритви не пощерби (Тют., Вир, 1964, 331).

2. перен. Погіршити що-небудь, втратити на чому-небудь, завдати втрат комусь.

[Омелько:] Не зачіпай дурного, то й свого розуму не пощербиш! (Кроп., І, 1958, 69);

Хотіли нас фріци рабами зробить — та нам їхні орди вдалось пощербить (Тич., II, 1957, 139).

Значення в інших словниках

1. пощербити — пощерби́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. пощербити — -блю, -биш; мн. пощерблять; док., перех. 1》 Док. до щербити. 2》 перен. Погіршити що-небудь, втратити на чому-небудь, завдати втрат комусь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. пощербити — ПОЩЕРБИ́ТИ, блю́, би́ш; мн. пощербля́ть; док., що. 1. Док. до щерби́ти. Погуляли гайдамаки, Добре погуляли: Трохи не рік шляхетською Кров'ю наповали [напували] Україну, та й замовкли – Ножі пощербили (Т.  Словник української мови у 20 томах
4. пощербити — ВИЩЕ́РБЛЮВАТИ (робити щербину, щербини на металі, кістці тощо), ЩЕРБИ́ТИ, ВИЗУ́БЛЮВАТИ, ЗАЗУ́БЛЮВАТИ, НАДЩЕ́РБЛЮВАТИ. — Док.: ви́щербити, пощерби́ти, ви́зублити, зазубли́ти, надщерби́ти. Тесав вісь та якось і вищербив сокиру (М.  Словник синонімів української мови
5. пощербити — Пощерби́ти, -блю́, -би́ш, -бля́ть  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. пощербити — Пощербити, -блю, -биш гл. 1) Сдѣлать зазубрины на рѣжущемъ инструментѣ. Гей коняку турки вбили, ляхи шаблю пощербили. Щог. В. 9. 2) Выбить въ нѣкоторыхъ мѣстахъ края глиняной посуды.  Словник української мови Грінченка