прадідівський
ПРА́ДІДІВСЬКИЙ, а, е.
1. Прикм. до пра́дід 1.
Коли ж Василь перейшов трактором рідну прадідівську межу, привітно кивнувши батькові і щось гукаючи йому на швидкому ходу, Опанас став і довго дивився вслід своєму синові (Довж., І, 1958, 85);
// Належний прадідові.
[Іван:] Піду до старого Ганнущенка: у нього, кажуть, є червоний жупан, ще прадідівський, чи не позиче?.. (Кроп., І, 1958, 98).
2. Прикм. до пра́дід 2; старовинний, стародавній.
Він [тухольський народ] довгі ще часи, молячись у корчинській церкві християнському богу, не покидав і своїх прадідівських богів (Фр., VI, 1951, 109);
В устах молодої вчительки голос народу пролунав невмирущим тисячорічним дзвоном, немовби звідкілясь здалеку засурмили над Дніпром прадідівські сурми, заіржали коні на степових пагорбах, потягло потом і кров’ю древніх січ (Довж., І, 1958, 294);
— Старі архіви треба зберігати, копатися в них, ворушити їхній давній пил і цвіль. На сонце треба витягати ці прадідівські письмена! (Донч., II, 1956, 11);
// Належний предкам, прадідам.
— А наші родинні гнізда, наші прадідівські леговища, праматеринські купелі, все се нам треба покидати? (Фр., III, 1950, 118);
Сорок тисяч дворів подніпровських сіл Черкаської, Полтавської і Кіровоградської областей переселилися з вікових прадідівських поселень на підвищені над Дніпром місця (Нар. тв. та етн., 4, 1961, 85);
// Власт. давнім часам, старовині.
Наумиху звано старосвітською жінкою. І справді, вона була тяжким ворогом того, хто калічив рідну мову, ламав прадідівські звичаї або пнувся в пани, намагаючись стати вищим за селянина (Коцюб., І, 1955, 102);
З дрібного, відсталого, з прадідівськими засобами виробництва, сільське господарство нашої Батьківщини перетворилося в передове, високомеханізоване виробництво (Рад. Укр., 15.VI 1957, 1).
Словник української мови (СУМ-11)