праправнук
ПРАПРА́ВНУК, а, ч.
1. Син правнука чи правнучки.
[Кіндрат:] І як якийсь уже праправнук наш Своїх дідів спізнати забажає, То знайде він звістки про нас усякі (Сам., II, 1958, 33);
— Таж це твій славний прапрадід Грицько Ясень був кошовим отаманом?.. А внук, правнук і праправнук усіх отих Ясенів забрався на найвищі вершини науки?.. (Ю. Бедзик, Альма матер, 1964, 10).
2. перев. мн. Далекі нащадки.
Праправнуки згадають Прапращурів діло, І промовить до них в полі Усяка могила! (П. Куліш, Вибр., 1969, 318).
Словник української мови (СУМ-11)