презирство
ПРЕЗИ́РСТВО, а, с.
1. Почуття повної зневаги, крайньої неповаги до кого-, чого-небудь.
Глянув [пелікан] з мукою й презирством На совиную породу (Л. Укр., IV, 1954, 189);
Кинувши слово презирства зрадливим товаришам, я став вимагати свої документи (Вас., IV, 1960, 41);
Проти вікна на сірому тлі вечора темна незграбна Тихонова постать ледве помітно ворухнулась, і голос глухий, повний ненависті й презирства: — Ти, Гнидо, зубів не вишкіряй (Головко, II, 1957, 56);
Робітнича партія з презирством повинна ставитися до звичайного ліберального прийому: залякувати обивателя привидами чорносотенної небезпеки (Ленін, 14, 1971. 213);
Підростаюче покоління проникається повагою до творчої праці на виробництві, зневагою і презирством до ледарів і дармоїдів (Ком. Укр., 8, 1963, 19).
2. Байдужість, неповажне ставлення до чого-небудь.
Тут [у камерах] поруч зі смертю буяло життя — сумне, інколи веселе, а в цілому повне презирства і зневаги до смерті, яка хижою кішкою чатувала за дубовими дверима на кожного [в’язня] (Збан., Єдина, 1959, 114);
До милиць своїх Сашко ставиться насмішкувато, з якимось веселим презирством (Гончар, Тронка, 1963, 41).
Словник української мови (СУМ-11)