преподобниця
ПРЕПОДО́БНИЦЯ, і, ж., рел. Жін. до преподо́бник.
— Ми й без того в цих патріархальних сукнях поставали схожі на якихсь святих преподобниць! (Н.-Лев., І, 1956, 196);
// ірон.
Як була я молодою преподобницею, Повісила хвартушину над віконницею: Хто йде — не мине, То кивне, то моргне (Шевч., І, 1963, 123);
[Івга:] Та що на його дивитися? За чуба його, Химко! А то що за преподобниця з ним? (Мирний, V, 1955, 254).
Словник української мови (СУМ-11)