приваба
ПРИВА́БА, и, ж.
1. Те, що притягає, робить привабливим, приємним; привабливість.
Смугляве обличчя, облямоване чорною шапчиною пухнатого волосся, було повне жіночої приваби (Досв., Гюлле, 1961, 32);
Завжди здається, що вона розпатлана, та це не тільки не спотворює її, а навпаки — надає їй якоїсь моторошної приваби (Перв., Опов.., 1970, 105);
// поет. Краса, принадність.
Огрядна і струнка мліє пальма на злоті піску, — Але їй не дістать до приваб твого дивного стану (Стар., Поет. тв., 1958, 147);
За цю дрібну кульбабу Дам субтропічну всю привабу І океанську всю красу (Дмит., Осінь.., 1959, 37);
// Те, що захоплює, приносить задоволення; спокуса.
На балконі кава з лікерами — і безконечні розмови про закордонні вигоди й приваби (Коцюб., І, 1955, 153);
Приваби кохання чужі мені (У. Кравч., Вибр., 1958, 296).
2. розм. Жінка, якій властиві привабливість, принадність.
Розлютилась баба, Аж кипить — зайшлась. Що то за приваба На мого знайшлась? (Перв., II, 1958, 268);
Далеко їй було до щебетливих червоногубих дівчат з тугими литками, до гострооких сільських приваб, які приходять у юнацькі сни і поселяються там назавжди! (Загреб., Шепіт, 1966, 43).
Словник української мови (СУМ-11)