привідець
ПРИВІ́ДЕЦЬ, рідко ПРИВО́ДЕЦЬ, дця, ч., розм.
1. Призвідник бунту, змови і т. ін.
Не село бунтувало, а тільки привідці (Коцюб., II, 1955, 98);
Миколу з кількома ватажками та приводцями зв’язали, одвели до міста й посадили в тюрму (Н.-Лев., II, 1956, 260);
// Заводій (звичайно на гулянці);
// Той, хто є причиною чого-небудь; винуватець.
— Робіть же діло з кінцем, ..в’яжіте приводця, щоб не втік з хати (Кв.-Осн., II, 1956, 72);
// Організатор чого-небудь.
У нас вийшла газета, хто був її привідцем — не знаю (Думки про театр, 1955, 34).
2. Те саме, що ватажо́к 1.
— Еге! Дак отака нам дяка! — закричали тоді привідці (у кожної купи був свій ватажок) (П. Куліш, Вибр., 1969, 173);
Гордий своїм розумом та красномовністю, він хотів бути скрізь приводцем (Н.-Лев., V, 1966, 122);
// Організатор, ідейний, політичний наставник; проводир, вождь.
Такі люде, як Роман, змінивши свої погляди та пересвідчення, були небезпечні для батюшки: вони приставали на штунду і потім ставали навіть штундівськими пресвітерами і привідцями (Н.-Лев., VI, 1966, 413).
Словник української мови (СУМ-11)