привідець
ПРИВІ́ДЕЦЬ, рідко ПРИВО́ДЕЦЬ, дця, ч., розм.
1. Призвідник бунту, змови і т. ін.
Не село бунтувало, а тільки привідці (М. Коцюбинський);
Миколу з кількома ватажками та приводцями зв'язали, одвели до міста й посадили в тюрму (І. Нечуй-Левицький);
// Заводій (звичайно на гулянці).;
// Той, хто є причиною чого-небудь; винуватець.
– Робіть же діло з кінцем, .. в'яжіте приводця, щоб не втік з хати (Г. Квітка-Основ'яненко);
// Організатор чого-небудь.
У нас вийшла газета, хто був її привідцем – не знаю (з мемуарної літ.).
2. Те саме, що ватажо́к 1.
– Еге! Дак отака нам дяка! – закричали тоді привідці (у кожної купи був свій ватажок) (П. Куліш);
Гордий своїм розумом та красномовністю, він хотів бути скрізь приводцем (І. Нечуй-Левицький);
// Організатор, ідейний, політичний наставник; проводир, вождь.
Такі люде, як Роман, змінивши свої погляди та пересвідчення, були небезпечні для батюшки: вони приставали на штунду і потім ставали навіть штундівськими пресвітерами і привідцями (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)