привітно

ПРИВІ́ТНО. Присл. до приві́тний.

Люди бадьорилися і дивилися якось привітніше на світ (Фр., VIII, 1952, 98);

Василь перейшов трактором рідну прадідівську межу, привітно кивнувши батькові (Довж., І, 1958, 85);

Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво (Н.-Лев., II, 1956, 264);

Київ привітно зустрів гуцулів (Стельмах, Над Черемошем.., 1952, 145);

Все то на ній [дівчині] так привітно виглядає, все бере на себе очі (Мирний, III, 1954, 144);

*Образно. І діти сміються, і вітер привітно в каштанах шумить (Сос., Вірші, 1954, 31);

// у знач. присудк. сл.

На образах забіліли здорові.. рушники. В покоях одразу стало чисто, привітно, по-господарському, але по-старосвітському (Н.-Лев., III, 1956, 84);

У різних товариствах бував, за різними столами сидів Дорошенко.., але, здається, ніде не було йому так затишно й привітно, як тут, у цьому товаристві (Гончар, Тронка, 1963, 142);

Так у цім саду привітно! А як яблуні цвітуть, Навіть листя не помітно — Скрізь тоді рожево тут (Позн., Ми зростаєм.., 1960, 72).

Значення в інших словниках

1. привітно — приві́тно прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. привітно — Присл. до привітний. || у знач. присудк. сл.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. привітно — ПРИВІ́ТНО. Присл. до приві́тний. Люди бадьорилися і дивилися якось привітніше на світ (І. Франко); Василь перейшов трактором рідну прадідівську межу, привітно кивнувши батькові (О. Довженко); Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво (І.  Словник української мови у 20 томах
4. привітно — Приві́тно, присл.  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)